Що таке домашнє насильство і як з ним боротися?

05.Кві.2019
Що таке домашнє насильство і як з ним боротися?

Як часто нам повторювали з дитинства: «Мій дім – моя фортеця!». Однак далеко не кожен з нас може з упевненістю вважати свій будинок фортецею, а своїх рідних і близьких – гарантами власної безпеки. Можна довго розмірковувати про причини даного явища, проте в даній статті зосередимося не на причини, а на способах мінімізувати явище і його наслідки. 
          Отже, що ж таке домашнє насильство?

Це – фізичні, словесні, моральні і економічні образи і примус з метою залякування і отримання влади одних членів сім’ї над іншими.  
          Існують і приховані форми: систематичні образи і приниження гідності, примусова ізоляція від зовнішнього світу (заборона на роботу, навчання, на зустрічі з друзями і навіть родичами ), економічні утиски (жорстке обмеження у фінансах і вимога детальної звітності – нерідко при забороні заробляти самостійно). 
          На жаль, домашнє насилля існує у всіх без винятку соціальних групах, з ним стикаються незалежно від рівня доходів, освіти і положення в суспільстві. Проте можна виділити деякі загальні закономірності в особистості як агресора, так і жертви. 
          

Отже, який же психологічний портрет жертви домашнього насильства?

Це – низька самооцінка, підвищена тривожність і навіюваність, невпевненість у собі. У дорослих жертв спостерігається виправдання дій кривдника («жертва завжди сама винна»), гіпертрофоване почуття провини, пригніченість, почуття гніву, впевненість в тому, що ніхто не може реально допомогти, віра в міф про норму насильницьких стосунків у сім’ї («б’є – значить, любить »,« биття визначає свідомість »,« всіх дітей б’ють батьки »і так далі), у жінок – принижене розуміння ролі жінки в суспільстві і в сім’ї. 
         

А що представляють з себе типові« агресори »?

Це люди, які, як правило, і самі піддавалися насильству в дитинстві, вони володіють низькою самооцінкою, звинувачують інших у діях, які здійснюють самі (наприклад, невірні чоловіки приписують дружині постійні зради – або навпаки). Часто вони не усвідомлюють, що їх агресивні дії мають для жертви серйозні наслідки, однак добре розуміють, по відношенню до кого можна і до кого не можна проявляти агресію. «Домашні гвалтівники», як правило, в суспільстві або на хорошому рахунку, або, як кажуть, «ніколи не залучалися».
           Головною особливістю домашнього насильства є та обставина, що при спробі порвати відносини небезпека для жертви різко посилюється.

Тому в ситуації, коли терпіти більше сил немає, необхідно заздалегідь все продумати і підстрахуватися: 
– зібрати ключі від квартири, документи, якщо є можливість – гроші, а також найнеобхідніші речі: одяг, ліки (свої і дітей – при їх наявності) і сховати у доступному, але безпечному місці – у рідних, у знайомих; 
– домовитися з надійними сусідами, щоб вони викликали міліцію, якщо почують характерні крики з квартири; 
– не погрожувати  розставанням даремно, пам’ятати «закон джунглів»: спочатку дій, потім подавай голос. Якщо ви будете лише погрожувати, поступово ваші акції впадуть до нуля: вам вже ніхто не повірить – і в першу чергу ви самі втратите віру в здатність здійснити свій намір; 
– заздалегідь домовитися з родичами, друзями або знайомими (бажано – невідомими агресору) про надання притулку в разі необхідності; заховати і знищити всі адреси, які допомогли б йому в пошуках. Ще краще – звернутися до спеціалізованого кризового центру з надання допомоги жертвам насильства. Не тікайте з квартири «у чому є», непідготовленість до втечі змусить вас незабаром повернутися – як правило, на надзвичайно невигідних для вас умовах; 
– постаратися прийняти всі заходи – по можливості, щоб свідками (а тим більше – жертвами ) насильства не стали діти; 
– якщо насильство по відношенню до вас або дітей все ж таки скоєно, постарайтеся розповісти про нього як можна більшій кількості людей: сусідам, друзям, родичам, колегам – згодом вони можуть стати вашими свідками в суді; 
– до речі, про суд: у разі заподіяння фізичної шкоди (побоїв, сексуального насильства і т.д.) необхідно обов’язково пройти огляд у медичному закладі (зверніться, наприклад, в травматологічне чи гінекологічне відділення) і ОБОВ’ЯЗКОВО написати заяву в поліцію .

           Безкарність – найбільш потужний чинник, що провокує і стимулює насильство! Пам’ятайте: у 95% випадків, якщо фізичне або сексуальне насильство вже мало місце, то одним разом справа не обмежиться. Причому події будуть відбуватися по наростаючій: з кожним наступним разом збільшується ступінь жорстокості і частота повторення. 
          Агресор після вчинення насильства нерідко «підкуповує» жертву: активно просить вибачення, «загладжує» свою провину доступними йому способами (обіцянками і запевненнями, сексом , подарунками, «послабленнями режиму», що в результаті лише дає нові приводи для спалахів агресії). Багато жертв «купуються» на це знову і знову – доки ситуація не закінчується трагічно.
            Ще одним важелем управління жертвами домашнього насильства є страх. Доросла жертва боїться розголосу, зміни соціального стану, засудження («сама винна», «заробила») або надмірно болісно сприймається співчуття оточуючих. А головне – боїться нестабільності життя в разі розлучення: часто саме відсутність житла та/або засобів до існування змушує жертв терпіти насильство протягом довгих років.
           Дуже істотним чинником для маніпуляції є діти: часто агресор, який  володіє владою і грошима, може грати цією картою – «дітей не побачиш». 
           Жертва-дитина теж боїться багато чого: втратити родину – навіть таку, як є; боїться зізнатися другому з батьків про жорстоке поводження першого, так як – знову ж таки – страшиться розлучення батьків або ж засудження другого дорослого («за справу отримав»). 


           Насильство над дітьми – особлива велика проблема. Більшість батьків, які жорстоко поводяться з дітьми, часто переживали подібне ж відношення (або нехтування) з боку власних батьків у дитинстві. За даними різних авторів, від 60 до 75% батьків дітей, які зазнавали насилля мають психіатричні або особистісні розлади. Нерідко фізичне та сексуальне насильство є наслідком алкоголізму, наркоманії батьків, а також таких їхніх особистісних особливостей, як низька самооцінка, ворожість по відношенню до інших людей і до суспільства в цілому, гнівливість, вибуховість характеру, незрілість батьківських почуттів і емоційна “тупість”. 
            Найчастіше жертвами батьківського насильства є малюки до 3 років, а також діти з психічними і фізичними відхиленнями – як найбільш дратівливі і одночасно безпорадні істоти.

Що ж робити, якщо ви підозрюєте насильницькі дії щодо своєї або чужої дитини? 
          Зверніть увагу, якщо він: 
– періодично отримує нез’ясовні травми, синці; 
– боязливий, має страхи у великій кількості , погано спить, плаче по ночах; 
– в іграх постійно відтворює акти насильства, вважаючи їх кращими за будь-які інші види гри; 
– не шукає захисту у дорослих у разі небезпеки або всіма силами уникає спілкування з якимось конкретним дорослим. 
Пам’ятайте: діти у разі домашнього насильства потребують допомоги в будь-якому випадку – на відміну від дорослих, яким в окремих випадках все ж таки вдається самостійно впоратися з ситуацією. Найкраще допомагає звернення до органів опіки і центру підтримки жертв насильства, якщо він є у вашому місті, або до психолога. Допомога потопаючим – справа рук не лише самих потопаючих: допомогти в таких ситуаціях цілком реально – треба тільки побачити можливість цієї допомоги і вчасно протягнути до неї руку.
 

З метою підвищення обізнаності суспільства про ознаки, прояви, профілактику та протидію домашньому насильству в Україні функціонує “гаряча лінія”*, на яку може зателефонувати кожен за номером 0 800 500 335 або 386 з мобільних і отримати безкоштовну та конфіденційну психологічну або юридичну консультацію.

Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

116-123 (цілодобово та безкоштовно з мобільних телефонів),

0-800-500-225 та 116-111

error: Content is protected !!